Аукцион
истории
«Я б не вживав фразу «людина з обмеженими можливостями»
Текст
Фото
18 — сентября — 13:23

Дмитро Щебетюк, 27 років, спортсмен-паралімпієць, активіст, співзасновник проекту Доступно.UA. Команда проекту перевіряє українські заклади на доступність для людей з інвалідністю. 

В 2011 році я травмувався, підсковзнувся взимку, та, з’їхавши з пагорбу, вдарився головою об дерево. Так я поламав хребет і дуже сильно пошкодив спинний мозок. Спочатку думав, що зможу ходити через десять днів, місяць, три місяці, працював над цим, займався реабілітацією.

А десь за рік відходить спинний шок —  і навряд чи можуть вже бути якісь зміни. Тому через півтора роки я просто почав шукати роботу та займатися своїм життям. Також почав займатися спортом, адже це було важливо фізично, бо ти можеш підтримувати себе в хорошій формі, а також це могло би бути вигідно фінансово.

У перший час після травми найбільшим викликом для мене було вийти з дому, тому що тоді постійною перешкодою були сходинки у під’їзді в будинку моїх батьків. Але я вчився справлятися самостійно зі сходами, бордюрами, у громадському транспорті, тренувався в під’їзді на цих сходинках, дивлячись різні відео-тьюторіали на Youtube.

Просто на вулиці люди завжди допомогають. Часом сам звертаєшся, а часом вони самі підходять і пропонують допомогу. 

Ніколи не зіштовхувався з відмовою чи негативним ставленням. Дуже важливо те, як ти ставишся до світу, бо так і він буде ставитись до тебе, і буде саме таким, яким ти його бачиш.

У 2015 році ми гуляли з моєю подругою Хрещатиком, вирішили посидіти в якомусь закладі. Я запропонував суші-бар, що знаходився поруч, але вона згадала, що там на вході три сходинки, і немає пандуса. Це не було для мене великою проблемою, то ж ми все одно обрали його, але ця ситуація наштовхнула нас на думку, що було б класно, якщо б люди, які пересуваються на інвалідному візку, та й загалом всі відвідувачі писали в книзі відгуків, що треба змінити в закладі чи на що звернути увагу, щоб він став дійсно доступним для всіх.

Дуже важливо те, як ти ставишся до світу, бо так і він буде ставитись до тебе, і буде саме таким, яким ти його бачиш 

Потім з’явилась ідея робити такі звіти та публікувати у Facebook, щоб люди самі оцінювали, наскільки їм зручний той чи інший заклад. Відповідно до норм, на сьогодні існує дуже мало закладів, які є повністю доступними. Але є велика кількість, які все ж можуть бути доступними, попри те, що вони не повністю відповідають нормам. Тобто більшість користувачів інвалідною коляскою можуть заїхати, скористатись вбиральнею, або , наприклад, якщо навіть є якісь сходинки, привітний персонал завжди готовий допомогти.

Головне, щоб люди не боялися таких перешкод. Знали наперед, що їх чекатиме: чи то ширина проходу, чи то кількість сходинок та як їх можна подолати – все це ми описуємо у своїх звітах. 

Крім того, ми постійно ходимо по різних закладах та ламаємо це замкнене коло, коли нас питають власники: «Нащо ж нам адаптувати заклад для людей на колясках, якщо вони до нас не ходять?». Так як же ми будемо до вас йти, якщо у вас недоступно?

Зараз деякі люди почали до нас самі звертатися, ми , наприклад, підписали меморандум по співпраці з ВДНГ.

Це нормально, що людина з інвалідністю робить буденні речі, і зовсім не потрібно дивуватися з цього

Паралельно Наталка Павленко з Українського кризового медіа-центру запропонувала нам вести відеоблог. Так ми почали у відео показувати людям нашу головну ідею, що попри те, що ти на колясці , можна жити і насолоджуватись життям на повну.

Ми розказуємо про те, як подорожувати, які можуть бути перешкоди та як їх можна долати, які є позитивні моменти у нас в Україні, наприклад, спецвагони в українських потягах.

Паралельно почали вести #ДоступноБьютіБлог. Дівчина, в якої погано працюють кисті рук, навчилась фарбуватись, тримаючи косметику в руках дещо інакше, в відео вона висвітлює тренди, дає поради. Десь в кінці цієї весни ми запустили також #ДоступноСмачноБлог, в якому дівчина, що пересувається на інвалідному візку, готує та ділиться рецептами.

У своїх відео ми ніколи не акцентуємо увагу на інвалідності, це просто звичайні відеоблоги, в яких можна почути якісь поради, чи , наприклад, нові рецепти. Ми робимо це для того, щоб змінити ставлення суспільства. Адже це нормально, що людина з інвалідністю робить буденні речі, і зовсім не потрібно дивуватися з цього.

Так само і з подорожами, бо на відео видно, де ми , наприклад, зверталися до когось по допомогу чи показуємо, як справлятися з перешкодами. Але ми також розповідаємо просто про саме місто та свої враження, щоб відео могло зацікавити інших глядачів, які не мають ніякого відношення до інвалідності. 

Я в певній мірі відчайдух. Ще з самого дитинства мріяв кудись поїхати автостопом.

В цьому році я цього не планував, але мав їхати до Кам’янця-Подільского відпочити та вирішив дістатися туди саме у такий спосіб. Потім ми з моєю подругою вирішили поїхати також автостопом з Кам’янця до Снятина, що поруч з Чернівцями. Мені так сподобалось, я дуже захопився і захотів проїхатися до Луцьку. Потім я зрозумів, що звідти вже й до Білорусі недалеко. І моя подорож розтягнулась на 19 днів та більше ніж на 2 тисячі кілометрів. Подорожуючи я знімав відео для нашого проекту, так і з’явилось #ДоступноАвтостоп.

Я б не вживав фразу «людина з обмеженими можливостями», бо незрозуміло про які можливості йде мова. Адже можна сказати, що хтось – людина з обмеженими можливостями, бо не може дозволити собі п’ятизірковий готель на Кіпрі

Наша основна ідея – мотивувати людей з інвалідністю на те, щоб вони виходили з дому частіше, самі продовжували жити та тим самим змінювали ставлення суспільства.  

Часом нам пишуть люди, що наші відео змінили їх свідомість, хтось спробував щось нове для себе. Ми популяризуємо тему життя з інвалідністю у суспільстві, робимо її нормальною.

Слово «інвалід» загалом вже витягнуто з законодавства, його змінили на словосполучення «людина з інвалідністю», тому що в першу чергу – людина, а вже потім якась там особливість. Я б не вживав також фразу «людина з обмеженими можливостями», бо не зрозуміло про які можливості йде мова. Адже можна сказати, що хтось – людина з обмеженими можливостями, бо він чи вона не може дозволити собі п’ятизірковий готель на Кіпрі. До того всього саме слово «обмеження» має свій негативний вплив на свідомість у суспільстві.

Інклюзія – це, як на мене , універсальний дизайн простору та рівні можливості всіх людей.

У впровадженні інклюзії у суспільство все має відбуватися паралельно: і побудова доступного простору, і зміна ставлення суспільства до людей з інвалідністю, і зміна ставлення людей з інвалідністю самих до себе.

Треба ламати старі радянські стереотипи, що через інвалідність не можна виходити з дому. До того ж багато людей з інвалідністю досі вважають, що їм хтось щось винен, держава повинна про них турбуватися, а якщо вона цього не робить, то вони будуть ображені сидіти вдома, нічого не робити.

У впровадженні інклюзії у суспільство все має відбуватися паралельно: і побудова доступного простору, і зміна ставлення суспільства до людей з інвалідністю, і зміна ставлення людей з інвалідністю самих до себе 

На законодавчому ж рівні просто потрібно зробити так, щоб всі закони дійсно виконувались. Адже в них в Україні все дуже правильно і чітко прописано стосовно інклюзії.

У мене в житті все відбувається зненацька. Під час Паралімпіади у 2016 році моя подруга мала вести прямі ефіри [на Першому Національному — ред.], і мене запросили коментувати змагання разом із нею. Мені це дуже сподобалось, адже це дуже динамічна робота – треба постійно контролювати кілька моментів, слухати паралельно, що тобі у навушник каже редактор, та ,наприклад, розповідає людина, в якої ти береш інтерв’ю. Це відносно стресово. Часу на підготовку не було.

В спорті , коли ти вже проплив 50 метрів , наприклад, та десь помилився, то вже нічого не виправиш. А в прямому ефірі ти просто тримаєш рівень, продовжуєш, наче не зробив помилку зовсім.

Найкращий відпочинок для мене – це активні подорожі, природа. Сидіти вдома можна тільки для того, щоб відпочити психологічно.

Я дуже часто зустрічаю людей , які так чи інакше змінюють моє мислення. Я завжди намагаюсь з усього винести щось нове для себе. Також, наприклад, я навчився щиро усміхатись від свого друга Дмитра з Кам’янця-Подільського. Він завжди дуже заразно, щиро й на повну сміявся. Можна сказати, що саме ця людина, навіть того не знаючи, заразила мене посмішкою.

З допису на сторінці Доступно.UA у Facebook вiд 11 вересня 2017 року: 

«Вже майже два роки ми натхненно працюємо, щоб зробити цей світ доступнішим. Ми хочемо і надалі бути корисними і не збавляти обертів. Ми виросли, обзавелися крутезними партнерами-однодумцями, маємо купу ідей, але всі вони потребують фінансування. Якщо вам подобається те, що ми робимо і ви хочете підтримати проект – ця картка спеціально для цього. Старанно будемо звітувати про отримання коштів та їхнє використання». 

Якщо ви хочете домомогті проекту Доступно.UA, ось номер картки: 

5168 7551 0974 8240, Дмитро Щебетюк 

#Дмитрий Щебетюк #Доступно.UA #инклюзия
ПОДЕЛИТЕСЬ В СОЦСЕТЯХ
еще рано уходить, это еще не все
Владимир Яценко: Как продюсировать кино и рекламу в Украине?
Мітап з Катериною Бабкіною: як бути письменницею?
На мастер-классе Леры Бородиной презентовали проект Okay Monday
Charitum meetup с Элиной Крупской
load more
еще чуть-чуть